Ніжин

 
 

Ніжин

реферат



Ніжин
Ніжин - місто обласного підпорядкування Чернігівської області, рай¬центр. Розташований на обох берегах р. Остер (притока Десни), яка ділить місто навпіл. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Від Ніжина до Києва - 126 км, до Чернігова - 83 км. Територія Ніжина близько 50 км2, населення - 76 тис. (перепис 2001 р.).



Знавці пояснюють назву нашого міста тим, що стоїть воно на низько¬му місці. Мовознавці Києва твердять, що назва "Ніжин" походить від ант-ропоніма "ніга", а потім "нега", який означає зволоженість, від чого пізніше утворилось і слово "ніжність". Спільний корінь зустрічається в лексемах усіх слов'янських мов. Зволоженість нашого міста дійсно характерна біо¬географічна риса. Це обумовлено густим оточенням його водоймищами (озера, болота, річки), яких раніше було набагато більше. Лише осушене болото Смолянка, простягалось у північно-західному напрямку на 25 -ЗО км.
Російський топоніміст В. Никонов виводить назву "Ніжин" зі скороче¬ної форми чоловічого імені "Нег", - "Негин", - "Нежин" - "місто Нега"."Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." подає прислівники "ниж", "ніже", "нижей", котрі означають нижче чогось, що в даному випадку може означати нижче течії річки Остер, на якому розташоване місто. Є в цьому "Словнику..." і слово "Нежєн" -таку назву мало озеро у Чернігівській землі. Слова "Нежа" та "низ" у значенні низини, долини подає "Словник поліських говорів" П. Лисенка.
Деякі дослідники пояснюють давньоруське "уне" (Уненіж), як "кращий". Найвірогідніше припустити, що назва міста Ніжин (Нежин, Ніжен, Нежа-тин, Уненіж) перекладається як "Неж - город", тобто "город у Нежин -озера".



Парк Т.Г.Шевченка
Більше століття існує в центрі Ніжина цей парк, виступаючи зеленим оазисом серед міської забудови.
8 липня 1876 року російський міністр Внутрішніх справ видав "Циркуляр", в якому ре¬комендував перетво¬рювати площі в сквери. Потому пройде 15 років і поважні мешканці Ніжина, працівники Міської Думи, вирішать виконати вже дещо призабуту постанову. Для організації парку створили спеціаль¬ний комітет. Ось вони, батьки міського парку, чиїми зусиллями місто отри¬мало унікальну зону відпочинку: А.І. Гржимайло, В.Я. Макаров, І.Л. Дей-кун, О.А. Васютинський, Є.Ф. Кушакевич, І.П. Соколов, Г.С. Дмитренко, М.П. Лістровий. Головою комітету обрали І.Л. Дейкуна.





Закладати парк вирішили біля ко¬лишньої площі Б.Хмельницького, яка знаходилась обабіч Київської вулиці і була частиною Ярмаркової площі. Пло¬ща - сказано дуже звучно: це був зви¬чайнісінький майдан - пустир про¬вінційного містечка, яке на той час уже майже втратило всі свої знамениті при¬нади. Влітку майдан вкривався товсте¬лезним шаром пилюки, а після дощів розливався "великолепною" гоголівсь-кою калюжею та багнюкою, мабуть, і списаною видатним письменником з ніжинських вулиць та майданів.
27 серпня 1894 року депутати Міської Думи виділили під парк 8,8 де¬сятин площі (від підвищеної її частини біля огорожі майбутнього ремісничого училища до Озерця). Не залишилися осторонь і ніжинці. Вони самі розробляли план на¬саджень та розмітку алей, підготувавши декілька таких креслень. Управа прийняла мудре рішення: запросила спеціалістів, котрі мали і бажання, і знання. За справу взялись гласні (депутати) Міської Думи І.Л. Дейкун, І.Г. Омельченко, М.А. Сеник, М.І. Лілеєв, Г.І. Григор. Право вирішального голосу надали ніжинцю Б.К. Янсу. Це він давав практичні поради і вказів¬ки, пояснюючи, що, коли, де і як саджати, де купувати, як здійснювати нагляд. Під його керівництвом садівник І.Ф. Оузький проводив засаджен¬ня площі. Дума виділила 669 крб. 10 коп. і 1895 року 3,5 десятини землі були засаджені (на більше не вистачило коштів). Висаджували клен, каш¬тан, граб, ясен, липу, тополю. Тоді ж територію парку було огороджено і названо Миколаївським, на честь імператора Миколи Олександровича. У 1906 році на території парку спорудили приміщення Ніжинського літнього театру, де гастролювали М.К. Заньковецька, М.К. Садовський, П.К. Саксаганський та ін. У 1921 році Київська вулиця, по якій 17 травня 1861 року проходив останній шлях Великого Кобзаря, була названа на честь Т.Г.Шевченка. Тоді ж змінив свою назву і Миколаївський парк.
У 1991 році в парку споруджено пам'ятник Кобзареві (скульптор О. Скобликов).Миколаївський собор (1655 - 1658)
Миколаївський собор у Ніжині - найдивовижніша з мурованих спо¬руд доби раннього українського бароко XVII ст. на Лівобережній Україні. Зведений на місці дерев'яного.
Українське бароко XVII - початку XVIII століття нерідко називають козацьким.
Учені-мистецтвознавці ввели навіть науковий термін -"козацький со¬бор", яким прийнято називати п'ятибанні хрещаті храми, що, наче гриби після дощу, з'являлись тоді по всій Україні. На думку дослідників, поява собору, цієї яскравої пам'ятки середини XVII ст. в Ніжині, відкрила новий етап у розвитку української архітектури.
Собор кам'яний*, дев'ятидільний, безстовпної конструкції, увінчаний п'ятьма гранчастими верхами з одним заломом.
Архітектор невідомий.
Зовнішні стіни собору прикрашено своєрідним декором, у якому ори¬гінальне поєдналися риси чернігівської, київської та російської архітек¬турних шкіл середини XVII ст. Саме на цьому соборі місцеві майстри-будівельники відпрацьовували свої методи, пристосовуючи народні тра¬диції дерев'яного будівництва до потреб нового часу. Згодом, наслідуючи та розвиваючи риси ніжинського храму, з'являться подібні будівлі в При¬луках, Чернігові, Києві.
З часу заснування Миколаївський собор стає архітектурним центром стародавнього Ніжина: довкола нього складається архітектурний ан¬самбль центральної Соборної площі міста. Протягом XVIII - XIX ст. тут будується тепла церква Варвари, шпиталь та школа (згоріли під час по¬жежі 1792 р.), тепла церква Іоанна Предтечі (1842 р., нині перебудована в міський Будинок культури). З'являються двохярусна дзвіниця та худож¬ня огорожа з невеличкою капличкою на вході (зруйновані у 1930-і рр.), торгові ряди, що належали церкві. У 1734 році інтер'єр собору було прикрашено унікальним шестиярусним золоченим іконостасом. Його твори¬ло кілька майстрів, але відомий один - Василь Реклинський, який вико¬нував цю роботу 10 червня 1734 року. На думку дослідників, цей шести¬ярусний іконостас за своїми архітектурно-художніми рисами був однією з найяскравіших пам'яток народного мистецтва і наближався за стилісти¬кою до іконостасу Преображенської церкви у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Потрібно сказати, що у XVII - XVIII столітті Ніжин вважався значним центром живопису, чеканки та різьблення на Лівобережжі. Ніжинські майстри-різбярі та маляри Волощенко і Білопольський створи¬ли прекрасний різьблений іконостас для Спаського собору в Чернігові. Знайомі були ніжинські майстри і з архітектурними традиціями європейсь¬кого Ренесансу.
Питання про час заснування храму ще й досі залишається дискусій¬ним. Першою достовірною згадкою про Ніжинський Миколаївський собор слід вважати повідомлення "Літопису Самовидця" від 18 червня 1663 року. Саме тоді Ніжин стає центром драматичних подій, пов'язаних з Чорною Радою. Самовидець повідомляє, що після обрання гетьманом І.Брюхо-вецького, той прийняв зі своїм військом присягу в Соборній церкві Св. Ми-колая. Зберігся і текст купчої грамоти 1655 року, за якою ніжинська міщанка Васса Копачовчиха заповіла третину своїх коштів на будівництво нової церкви, яку зводили в Ніжині власним коштом козацький полковник Іван Золотаренко та його мати. Історик О. Лазаревський висловлює припущен¬ня, що це й був Миколаївський собор. Також відомо, що в ризниці Мико¬лаївського храму тривалий час зберігалося Євангеліє, срібний оклад якого повідомляв, що подаровано воно храмові у 1659 році Василем Золота-ренком. Сербський місіонер і публіцист Юрій Крижанич, який відвідав Ніжин у квітні 1659 року, стверджував, що ніжинський полковник Василь Золотаренко після смерті брата Івана "для замовлення братніх гріхів, збу¬дував у Ніжині велику церкву в ім'я святителя Миколи", а над дверима побудованого храму велів прибити привезений з походу образ Чудотворця.
Миколаївський собор слугував не лише місцем богослужіння. Тут проходили збори й національні свята, зачитувались гетьманські Універ¬сали та царські укази... Собор був полковим храмом Ніжинського козачо¬го полку: в його стінах, або поблизу них, проходили важливі історичні події. Цікаво знати, що в храмі вінчались батьки С.П.Корольова.
Отож, уважний аналіз письмових джерел дозволяє стверджувати, що мурований Миколаївський собор у Ніжині був збудований в 1655 -1658 рр. козаками Ніжинського полку, зокрема коштами братів Золота-ренків.Нелегкою була доля цієї уні¬кальної пам'ятки. У XVIII та XIX ст. собор неодноразово горів та пере¬будовувався, тому втратив первіс¬ний вигляд. Не збереглися настінні розписи, втрачено зовнішній де¬кор, змінено форми віконних от¬ворів, порталів, бань. У 1920 -1930-х рр. храм закрили та пере¬обладнали під склад. У роки дру¬гої світової війни будівля постраж¬дала від близьких вибухів авіа¬бомб.
Відреставрована пам'ятка у 1990 році. А з 1991 р. Миколаївсь¬кий собор у Ніжині передано гро¬маді Української Православної Церкви Московського патріархату та відкрито для віруючих.
Зведений талановитими ні¬жинськими майстрами Миколаївсь¬кий собор назавжди залишиться пам'яткою народної творчості наших предків, буде справжньою прикра¬сою стародавнього Ніжина.



Спасо-Преображенська церква
(Кобзарева святиня)
(1757)
Здавна на правому березі річки Остер, у мальовничому куточку Ніжи¬на, який називався Новим містом, височить козацький Спасо-Преобра-женський храм (вул.Мос-ковська).
Перша письмова згадка про ніжинську "новомєскую церкву", тоді ще дерев'яну, відноситься до 1673 року і свідчить про до¬сить пізнє освоєння правого берега Остра жителями Ніжина.



Відбувалося це в першій половині XVII століття, коли польський ко¬роль Сигізмунд III наказав побудувати на старому ніжинському городищі міцну фортецю та пожалував місту величезні території вздовж обох бе¬регів ріки Остер.
У1625 році на місці укріплень старого Ніжина, на лівому березі річки, будується укріплений Замок та Старе місто. Невдовзі оселі ніжинців та міські квартали з'являються і на правому березі Остра та огороджуються високим земляним валом. Його залишки ще й досі можна простежити вздовж вул. Дзержинського (в районі військкомату). Уже за часів Хмель¬ниччини (1648 - 1657 рр.) до складу Ніжинського козацького полку зара¬хована і "новомєская" сотня, яка утворилася з мешканців правобережної частини міста.
Перша дерев'яна парафіяльна церква в Новому місті простояла по¬над 100 років.
У середині XVIII ст. парафіяни Спасо-Преображенського храму вирі¬шили побудувати нову кам'яну споруду, її фундамент заклали поруч зі старою дерев'яною будівлею. Коли вимурували новий храм, на місці вівта¬ря попереднього спорудили невеличку капличку. У1782 році цю капличку на власні очі бачив та описав О.Шафонський.
Про обставини будівництва мурованої церкви Преображення Господ¬ня можна дізнатися з матеріалів українського мистецтвознавця Федора Ернста (був репресований у 1930-х роках), який 1923 року відвідував Ніжин і обстежував ніжинські храми. За свідченням ученого, в іконостасі Спась-кої церкви містилась табличка, яка повідомляла, що храм закладений 1748 року, будівництво закінчене 1757 року, іконостас писав і золотив Іван Деміанович Веснинський, а гроші платив осліплий грек Павло Артенов.
Цікавим в архітектурному плані є зовнішній вигляд храму: три його великі бані, увінчані напівкруглими склепіннями, розташовані на одній осьовій лінії будівлі, що дуже характерно для традиційної народної дере¬в'яної архітектури України XVII - XVIII століття.
При новозбудованому цегляному храмі, який мав три престоли, дія¬ли парафіяльна школа та шпиталь, що утримувалися за рахунок грома¬ди та пожертвувань.
Про внутрішнє оздоблення храму сьогодні відомо мало. Розповіда¬ють, що, окрім гарного іконостасу, в середині церкви знаходилась добре оздоблена срібна гробниця, а стіни були розмальовані місцевими іконо¬писцями.
У1852 році усі розписи храму, за винятком нижнього ряду цокольних ікон, були перемальовані художником Фомою Конововим.
У 1853 - 1857 роках Спасо-Преображенська церква, котра неодно¬разово страждала від пожеж, зазнала значної перебудови. Із західного боку до неї прибудували теплу церкву з високою трьох'ярусною дзвіни¬цею. Тоді ж стрункі барокові верхи замінили класичними напівсферични-ми (відповідно до смаків того часу). За переказами, дзвіниця Спасо-Пре¬ображенського храму була точною копією дзвіниці Чернігівського Троїць¬кого монастиря - пам'ятника українського бароко XVII ст.
Роботи по переобладнанню храму проводилися коштом відомого в Ніжині мецената, купця 2-ої гільдії Михайла Степановича Біди, на честь якого на церковному кладовищі, обсадженому в ті часи пірамідальними тополями і оточеному високою стіною, кожного року влаштовувались ба¬гаті поминки по "Стефаносу", на яких і пригощались усі обездолені меш¬канці міста.
За традицією, Спасо-Преображенська церква була своєрідним осе¬редком ніжинських ремісників. Саме в ній до початку 1920-х років збері¬галися цехові реліквії: знаки та прапори об'єднання ніжинських майстрів.
Подія 1861 року перетворила ніжинську Преображенську церкву на духовну святиню усього свідомого українства. 17 травня 1861 року, коли через Ніжин пройшов останній шлях Тараса Шевченка в Україну, тут, на церковному майдані, відбулася вселюдна панахида над труною Велико¬го Кобзаря. Про те, як зустрічали в Ніжині процесію, що супроводжувала прах поета, ми дізнаємось зі спогадів М.Білецького, Л.Глібова та В.Толбі-на.
Після жалобної відправи, яку соборно відслужили ніжинські свяще¬ники на чолі з протоієреєм Федором Бордоносом, студенти Ніжинського ліцею прикріпили до віка труни вінки й квіти. Хресна хода супро¬воджувала колісницю з труною че¬рез усе місто, до самої застави на Київському виїзді.
У 1991 році, як пам'ять про сумну подію, ніжинці встановили біля Спасо-Преображенської цер¬кви меморіальний знак.
Бурхливі події XX століття по¬значилися на долі й цієї церкви. У 1930-х роках було знищено дзвіни¬цю, яка "заважала" рухові транс¬порту. Невдовзі знесли й теплий



храм. А в церкві розмістили військовий склад з солдатським обмундиру¬ванням. Як розповідав очевидець тих подій учитель Н.І.Дем'яненко, во¬сени, коли з міста спішно відходили підрозділи Червоної Армії, солдатські речі не встигли вивезти. Боячись, щоб фашисти не використали форму радянських військових для шпигунсько-диверсійної роботи, вирішили спа¬лити обмундирування прямо в храмі. Середина церкви згоріла, але стіни витримали. У період гітлерівської окупації фашисти не звертали уваги на обгорілу будівлю. Це врахували підпільники молодіжної організації під ке¬рівництвом Я.П. Батюка. Вони почали зберігати тут зброю, яку потім пе¬редавали до партизанського загону "За Батьківщину".
Розповідають, що, відступаючи, намагалися підірвати церкву й гітлерівці.
Проте збудований ніжин¬ськими майстрами на совість та на віки храм вистояв. Пе¬режив він і не найкращі 1960-і роки.
Зміни відбулися несподі¬вано. 1998 року, те, що зали¬шилося від будівлі, передали приходу Української Право¬славної церкви Київського патріархату. 19 серпня 1999 року після довгої перерви відбулося перше Богослужін¬ня. Почалися відновлювальні роботи. Є надія, що "Кобза¬рева святиня" відродиться з руїн.



Ніжинські бібліотеки
Людина не може зватися лю¬диною, якщо вона не здатна пам'я¬тати. Але пам'ятати те, що було сьогодні чи вчора, - не достатньо. Ми маємо пам'ятати багатовікову історію свого народу, щоб набира¬тися з неї мудрості, досвіду, тра¬дицій, уникати помилок, які вже були зроблені.
З покоління в покоління наші прадіди передавали історію свого народу: спочатку в переказах, потім у літописах і книгах. Усі нинішні знання з історії та життя населення Київської Русі (від най¬давніших часів і до XII ст.) почерп¬нуті з літописів. Жоден народ не може похвалитися таким духов¬ним надбанням! (Деякі дослідни¬ки вважають, що першою повноці¬нною літописною книгою був звіт 996 року, але, можливо, ще давніші ча¬сописи язичницького часу знищили християни).
Описи найважливіших подій часів Київської Русі, мандрівок купців і землепрохідців, фольклорні твори збирали і переписували служителі монастирів. Ото й були, мабуть, перші давньоруські бібліотеки.
У Ніжині перші бібліотеки з'явились на початку XVIII ст. Це були зібран¬ня книг С.Яворського у Благовіщенському монастирі, великі грецькі кни¬гозбірні.
Бібліотеку грецької Миколаївської церкви започаткували архіманд¬рит Діонісій та священик Х.Димитрієв (1680-і роки). Надзвичайну цінність Діонісієвої бібліотеки засвідчує той факт, що про її долю піклувався геть¬ман Іван Мазепа, який у 1690 році отримав наказ від російських царів Петра та Івана "сьюкать й доставить» їм ці книги. (Відтоді рукописи Діоні-сія зберігаються в Москві).



Великі бібліотеки мали грецька школа та грецьке Олександрівське училище.
Коли в 1820 році відкрила двері Ніжинська гімназія вищих наук, ра¬зом з нею започаткувалася і бібліотека. У 1830 році в книгозбірні налічу¬валося 8 тисяч, а в 1860 - понад 12 тисяч книг. Першооснову фондів бібліотеки склали примірники, подаровані почесним попечителем гімназії, графом О.Г.Кушельовим-Безбородьком (близько 2500 томів переважно класичних творів французької літератури). Його приклад не лишився без наслідування: старший син першого директора гімназії В.П. Кукольника Платон, який викладав латинську мову, подарував 506 томів відбірних класичних творів. Дарували книги жителі міста та інші приватні особи.
У 1875 р., у рік відкриття Ніжинського історико-філологічного інститу¬ту кн. Безбородька, 564 назви польських видань у 639 томах подарував Варшавський університет.
У1876 р. надійшло ще 6 томів філософських творів Огюста Конта та ін.
Нині університетська бібліотека нараховує 156 рідкісних польських книг XVI - XVIII ст., а весь фонд фундаментальної польської літератури налічує близько 1000 примірників.
Після 1888 року до гімназійних фондів приєдналися книгозбірня грецького Олександрівського училища, дві великі наукові бібліотеки про¬фесора Московського університету С.П.Шевирьова - 7359 томів та про¬фесора Лейпцігського університету Ф. Ричля - 4930 томів.
Подарунки до бібліотеки продовжують надходити постійно, включа¬ючи й дні сьогоденщини. При директорові юридичного ліцею Є.П.Стебліні-Камінському започатку¬вали студентську бібліо¬теку. До цього користу¬вання студентів книгами було обмеженим. У 1875 році фонд студентської бібліотеки становив 3020 томів. На протязі XIX -початку XX ст., аж до 1924 р., на посаду бібліо¬текаря призначався один з професорів вузу. У1928 році фондами бібліотеки користувався перший президент УНР, академік М.С. Грушевський (книги йому відвозив до Києва М.Н.Петровський).



Розвиток книгодрукування, освіти і науки сприяв відкриттю в державі нових бібліотек. Відкриваються вони і в Ніжині. У 1897 році Ніжинське повітове земське зібрання відкрило бібліотеку-читальню для громадян міста. У 1905 році у Народному Домі (містився біля Магерського мосту на вул. Київській, 1, тепер вул. Шевченка), за ініціативи М.К. Заньковецької, професора Ніжинського історико-філологічного інституту М.М. Бережко-ва, керівника Народного Дому Ф.Д.Проценка відкрилася народна бібліо-тека-читальня. Тоді її книжковий фонд, що складався з подарунків ніжинців, налічував 750 томів. Читачами стали робітники, ремісники, учні.
У1909 році перед Міською Думою було порушено питання про відкрит¬тя міської бібліотеки. Книги для неї подарували професори інституту та жителі міста.
Нині в міській бібліотеці, яка з 2000 року знаходиться в Будинку кни¬ги, зберігається 12,5 тисяч примірників. У місті працюють 38 бібліотек з фондом у 1736,5 тис. книг, які обслуговують 44429 читачів.
А при бібліотеці педагогічного університету з 1985 року функціонує Музей рідкісної книги ім. Г.П. Васильківського. У ньому експонується більше 2000 найцінніших екземплярів, серед яких рідкісні видання ко¬зацьких літописів XVII-XVIII ст.; праці перших українських істориків: Д.Бан-тиш-Каменського, М.Маркевича, Г.Куліша, О.Афанасьєва-Чужбинського тощо. Окрасою музею є перше видання пам'ятки давньоруської літера¬тури "Слово о полку Ігоревім" (М., 1800).
Гордістю музею вважаються українські та російські стародруки XVII ст.
Це твори П. Могили, Л. Ба-рановича, А. Радивилов-ського, С. Полоцького, С. Яворського. Є унікальні видання Г. Сковороди, І. Кот¬ляревського, П. Гулака-Ар-темовського, Г. Квітки-Ос-нов'яненка, Т. Шевченка, М. Вовчок, П. Грабовсько-го, М. Драгоманова, О. Пчі-лки, М. Коцюбинського, Л. Українки, Ю. Федькови-ча та ін.
Пишається бібліотека колекцією палеотипів - книг першої половини XVI ст., написаних грецькою та латинською мовами. Серед них - найста¬ріше видання бібліотеки -твори Платона 1516 року.



Будинок М.Заньковецької
Цей будинок, що знаходиться на вул.Заньковецької, був зведений близько 1870 року. Прославився він не старовинною архітектурою, а тим, що в ньому мешкала Марія Костянтинівна Заньковецька. У цьому домі доживала віку мати актриси Марія Василівна Нефедьєва-Адасовська. Тут збиралися корифеї української сцени: М.Кропивницький, Є.Зарницька, М.Садовський, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, І.Мар'яненкота ін.
У 1902 році, будучи вже уславленою артисткою, М.К.Заньковецька придбала в Сучковому провулку Ніжина будиночок з садком і городом. Вулиця тоді потопала у непрохідному болоті. З поваги до великої земляч¬ки ніжинці проклали до її садиби бруківку.



У стінах цього бу¬динку лунали прист¬расні слова видатних діячів українського те¬атру. Тут збиралися аматори Ніжинського українського само¬діяльного театру.
Близький друг Ма¬рії Костянтинівни Н.М. Богомол ець-Ла-зурська так згадує про цей будинок: "Обладна¬ний червоною цеглою будиночок Марії Костянтинівни стоїть посеред зе¬леного чистого двору. Поруч був невеликий садок, до якого вела чудова тераса. Вітальня потопала в квітах. Стіни прикрашали українські рушни¬ки і картини-дарунки художників. Вікна кімнати самої хазяйки виходили в сад. Ліжко, невеликий письмовий стіл, портрети друзів, купка книжок, дзер¬кало, обвите сухими квітами і травами - ось усе, що було в кімнаті. Зате справжній музей являла собою "парадна галерея", де стояли скрині, вщерть набиті адресами, привітаннями ... У дворі була "чиста комора", де зберігався театральний гардероб Марії Костянтинівни".
Догляд за садибою й зберігання безцінних реліквій здійснювала Ма¬рія Василівна, мати уславленої актриси. Померла вона у 1917 році.
З Сучкового провулку виходила Марія Костянтинівна в місто, щоб взяти участь у мітингу біля історико-філологічного інституту під час подій 1905 року, таврувала чорносотенців, які безчинствували в місті. Звідси простувала до Народного Дому, подавала допомогу ніжинським амато¬рам сцени.
Залишився в Ніжині й живий пам'ятник Марії Костянтинівни. Це дуб дружби, що росте в садибі, недалеко від тераси, де артистка любила відпочивати, зустрічалася з видатними діячами вітчизняної культури. Дуб той привезли з Козельця, де жила Н.М.Богомолець-Лазурська і куди на¬відувалася Заньковецька.
"Після тривалої розлуки ми ніяк не могли наговоритися й заснути -згадує Богомолець-Лазурська. -Тоді вирішили викопати в нашому садку дубочок і перевезти його до Ніжина, посадити в садку Марії Костянтинів¬ни і назвати "Дубом дружби". Кожного разу, повертаючись з гастролей додому, Марія Кос¬тянтинівна, перш за все, йшла в садок по¬дивитися на цей ду¬бок, який був для неї символом дружби".



У 1924 році хво¬ра Марія Костянтинів¬на переїхала до Ніжи¬на і жила у місті до 1926 року. Вона мрія¬ла провести тут реш¬ту своїх днів, але бу¬динок потребував ре¬монту. "Щоб одремон-тувати 2-3 кімнати, -казала вона ніжинцю Ф.Проценку, - треба 300-500 крб., а у мене їх нема".
Покидаючи Ніжин, наша славна землячка сказала: "Свій будинок у Заньках я віддала на потреби селян. Зараз там міститься сільбуд. Буди¬нок у Ніжині, після моєї смерті, теж прислужиться до будь-якої культурної потреби..."
Вдячні ніжинці не забули своєї талановитої землячки. Колишній Суч¬ковий провулок та Соборна площа носять славне ім'я народної артистки.
(За В. Єрмоленком)З історії Ніжинської залізниці
Після скасування кріпосного права Росія швидкими темпами пішла по капіталістичному шляху розвитку. Росла промисловість, відкрилися значні можливості для поліпшення сільського господарства, що вимага¬ло розширення ринків збуту. Тому країна не могла обійтися без такого надійного виду транспорту, як залізничний. 25 січня 1857 р. в Росії вихо¬дить Указ про спорудження першої залізниці. Найпершу в Україні заліз¬ницю Одеса - Балта протяжністю 213 км, будували протягом трьох років (1862 -1865 р.). Постала необхідність і в залізничному сполученні Києва з центром Росії.
За архівними документами будівництво залізничної Курсько-Київсь-кої магістралі почалось 1 травня 1867 року. У районі Ніжинщини роботи велись на низькому технічному рівні, бракувало елементарних умов для охорони праці. Робітники часто хворіли. Тому в Ніжині й Сиволожі діяли лазарети.
Прокладаючи полотно залізниці по болотистій місцевості сіл Синяків, Володькової Дівиці, Кагарлика, Кунашівки та Переяслівки, не обходились без насипів і труб. Під час весняних паводків вода заливала околиці, що завдавало великих збитків селянам. І все ж залізницю збудували.17 грудня 1868 року по ній відкрився рух. Невдовзі на станції Ніжин з'явилось приміщення для кас по продажу квитків та зал відпочинку. Це приміщення існує й зараз. У ньому розміщені адміністративно-технічні служби. Будинок теперішнього вокзалу споруджено 1889 року.
Станція Ніжин швидко зростала й невдовзі перетворилась у великий залізничний вузол. У 1895 році почалось будівництво залізничної лінії від станції Крути.
У1898 році через Ніжин було вивезено 1 млн. 400 тис. пудів зерна. У 1908 р. - 7 млн. 249 тис. пудів. 19 % вантажів становили жито, цукор-пісок, овес, цукор-рафінад, риба, тютюн, сіль, крупа, мануфактурні та ін. товари.
З 1909 року основними вантажами стали тютюн і огірки. На всеро¬сійський ринок 1909 року відправлено 250 вагонів огірків, у 1913 р. -500 вагонів. Солоні ніжинські огірки перевозились у Берлін, Париж, Амстер¬дам та ін. міста.
Зростала й кількість перевезених пасажирів. За 1913 рік - 90 тис. чоловік.
Ще більшого значення набуває станція Ніжин у зв'язку з будівницт¬вом залізничної колії Ніжин-Чернігів, котра ввійшла в експлуатацію 22 листопада 1925 року.
Будівництво залізничної колії Ніжин-Прилуки закінчується в листо¬паді 1928 року. Усе це зробило наше місто важливим залізничним пунк¬том. У 1965 році через залізничну колію збудували автомобільний міст, що дало змогу краще використовувати автомобільний транспорт міста та області.



Нині Південно-Західна залізниця, котра зв'язує Хутір-Михайловський, Конотоп, Ніжин, Київ, Фастів, Козятин, Бердичів, Шепетівку й Здолбунів електрифікована. Це одна з найважливіших залізничних магістралей країни.
Ніжин сучасний



24 серпня 1991 року на карті світу з'явилася нова сучасна держава в центрі Європи - Україна. Розпочався новий відлік вітчизняної історії. 1 груд¬ня цього ж року на Всеук¬раїнському референдумі понад 90 відсотків грома¬дян України однозначно проголосували за те, щоб надалі будувати незалеж¬ну державу. В Україні роз¬почався національний ренесанс, коли переважна більшість її громадян повернулася до своїх замулених першоджерел. Відтак стала відроджуватися рідна материнсь¬ка мова, дослідники відкрили правдиві сторінки історії України, замовчу¬вані тоталітарним ладом, знову звернулися ми до українських народних звичаїв і традицій. Українці стали відчувати себе гордою та великою на¬цією, якій є ким і чим гордитися.
Позитивні зміни національного відродження стали відбуватися і в Ніжині. У 1993 році, під час святкування тисячолітнього ювілею міста, у Ніжині відкрилися пам'ятники велетам українського духу - Тарасу Шев¬ченку, Марії Заньковецькій, Богдану Хмельниць¬кому, повернуто колишню історичну назву бага¬тьом вулицям міста.
Але Україна, яка не мала досвіду державот¬ворення, вже з перших кроків створення нової незалежної держави зіткнулася з багатьма сер¬йозними проблемами, які потрібно було вирішу¬вати негайно. Щонайперше складне становище склалося в економіці країни. Не обійшла фінан¬сова і економічна скрута і Ніжин. Як відомо, еко¬номічна, а відтак і фінансова потужність Ніжина залежала від чіткої роботи трьох великих підприємств машинобудівної галузі: "Прогресу", "Ніжинсільмашу", механічного заводу, які постав¬ляли продукцію в основному за межі України - в республіки колишнього СРСР і країни соцтабору. Ці підприємства забезпечували роботою і засо- бами до існування переважну більшість городян. Розпад Союзу призвів до втрати ринків збуту. Економічні зв'язки були перервані. Підприємства майже зупинилися. Тисячі ніжинців залишилися без роботи. Жителі вели¬ких відомчих мікрорайонів, життєдіяльність яких забезпечували підприєм¬ства, опинилися без елементарних комунальних послуг, бо заводи внас¬лідок економічної скрути не мали коштів на підтримку інфраструктури. Це була ка¬тастрофа, адже тільки у відомчому мікрорайоні заво¬ду "Прогрес" проживало по¬над 20 тисяч жителів. Саме в цей непростий кризовий пе¬ріод 10 липня 1994 року на перших загальноміських пря¬мих виборах ніжинці обрали переважною більшістю го¬лосів 36-ти річного Михайла Приходька міським головою, в якого, як кажуть, не було часу на роздуми. Критична ситуація вимагала неординарних рішень, нагальних кардинальних дій. І сьогодні, коли пи¬шуться ці рядки, минуло з того доленосного часу понад 10 років. Відтак можна з відстані часу зазначити, що вони істотно змінили обличчя Ніжина. Міська влада однією з першою в Україні взяла в комунальну власність міста інфраструктуру відомчих мікрорайонів, і відтак жителі стали одер¬жувати надійно комунальні послуги. Водночас це дало змогу підприєм¬ствам зосередити всі зусилля і кошти на втілення у життя проектів, які дають змогу поліпшити економічне становище.





У 1994 році газифікація Ніжина становила тільки 12%, сьогодні - 95. Побудовані сучасна загально¬освітня школа № 17 і полого¬вий будинок, відроджений вдруге міський стадіон "Спар-так", а футбольний клуб "Ніжин" став віце-чемпіоном України серед аматорських колективів, завоювавши пра¬во брати участь у змаганнях професійної ліги. З'явилися після капітального ремонту ошатний Будинок культури, приваблива зала урочистих подій, оновилося приміщен¬ня педагогічного ліцею. Окра¬сою міста став диво-палац драматичного театру ім. Ко¬цюбинського, артисти якого 70 років не мали даху над го¬ловою. Нещодавно відкрила¬ся після реставрування полі¬клініка для дорослих. У місті не закрито, не дивлячись на фінансову скруту, жодної школи, жодного закладу
культури й медицини. Навпаки, відкрилися нові: хореографічна і школа мистецтв. Гоголівський вуз став університетом, а аграрний коледж - інсти¬тутом. Першими в області з'явилися пункти сімейної медицини в мікро¬районах міста, територіальний центр "Милосердя", який опікується найбільш незахищеними верствами населення. На європейському рівні облаштовані палати для лікування ветеранів війни у центральній міській лікарні.





Успішно розвивається малий і середній бізнес. Питома вага надход¬жень від суб'єктів підприємницької діяльності в загальних надходженнях до місцевого бюджету становить 32 відсотки, що є найбільшою в області. Структури малого й середнього бізнесу створюють нові робочі місця і на¬повнюють міський бюджет. Конкурентноспроможна продукція таких при¬ватних фірм, як "Інжен", "Метекол", "Імпульс", "Кур'єр", "Вибір", "Аспект-Поліграф", "Лабораторії скануючих пристроїв" тощо виходить на світові ринки. Саме завдяки приватним підприємцям практично вирішено болю¬че протягом багатьох десятиліть для Ніжина питання пасажирських авто-перевезень. Побудований в центрі міста комунальний ринок і відкрито у мікрорайонах його філіали. На базі збанкрутілого універмагу "Прогрес" з'я¬вився красень - критий ринок.
Збережено унікальний військовий аеродром, який відтепер підпоряд¬кований МНС України.
Подією століття назвали жителі віддаленого мікрорайону міста Мига-лівки відкриття 2-х залізничних зупинок на перегоні Чернігів-Київ. Нещо¬давно відкрилася подібна зупинка в приміському селі Хвилівка, де розта¬шоване дачне містечко.
Місто будується. Наростила обсяги промисловість. Проведені широ-комасштабні роботи з водовідведення. Ремонтуються міські дороги. Зав¬дяки досить значним політичним, освітнім, культурним, економічним здо¬буткам Ніжин одержав визнання і вийшов на міжнародну арену, виборов¬ши, зокрема, право серед 40 міст України брати участь у спільному про¬екті "Ініціатива співпраці Польща - США - Україна". Налагоджується взає¬мовигідне партнерське співробітництво з містами багатьох іноземних дер¬жав.
Належна увага приділяється культурній сфері міста. Не дивно, що ансамбль бального танцю "Ритм", хор "Сяйво" відомі в усьому світі.
Велике значення надається наведенню у місті взірцевої чистоти і порядку. Всі визнають одностайно, що Ніжин належить до одних з найчи¬стіших міст України. Недарма на Всеукраїнському конкурсі-огляді з благо¬устрою Ніжин нещодавно увійшов до першої десятки, зайнявши почесне 7 місце, а в обласних конкурсах неодноразово випереджав Прилуки і Чернігів. Першими в області були в Ніжині відкриті чотири сучасні пункти прийому та сортування твердих побутових відходів. Втілюється в життя екологічна програма, зокрема, створюються паркові зони, відроджується Графський парк, введено в дію першу чергу полігону твердих відходів.
У 1994 році, коли міським головою був уперше обраний М. В. При-ходько, Ніжин, згідно з інтегральним рівнем розвитку, займав з багатьох важливих показників останнє місце серед районів області, не говорячи вже про Чернігів і Прилуки. А тепер, за оцінкою головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України щодо ди¬наміки економічного і соціального розвитку (2001 - 2003 рр.), серед 61 міста України обласного підпорядкування Ніжин займає 18 місце, випере¬дивши, зокрема, Сімферополь, Івано-Франківськ, Суми, Чернігів, Полта¬ву, Тернопіль, Хмельницький, Рівне, Одесу тощо. Як бачимо, здійснено за короткий проміжок часу потужний прорив в соціально-економічному роз¬витку. Безумовно, великий внесок у динамічний розвиток міста належить міському голові М. В. Приходьку, якого городяни тричі поспіль обирають мером тисячолітнього града. Він виправдовує високу довіру громади.
Ясна річ, не було б цих позитивних змін без напруженої сумлінної праці всієї дружньої громади міста. Ніжинці дійсно вирізняються неабия¬ким патріотизмом і працелюбністю. Головне, що в оці непрості доленосні роки становлення нової держави ніжинці заклали міцний фундамент, на якому незабаром збудують новий процвітаючий Ніжин. Попереду у Ніжи¬на і ніжинців золотий вік відродження у незалежній державі. Повертається колишня слава тисячолітнього града Ніжина.


Создан 26 ноя 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Сервис по отслеживанию посылок Google+ PR-CY.ru